Oголосити викраденого і катованого активіста в розшук і назвати
підозрюваним в "організації масових заворушень"; заявити, що
мітингувальник "сам" впав з арки і розбився насмерть, що демонстранти
"самі" себе побили чи самі стріляли в своїх; чи, вже давніший приклад,
коли прем’єр-міністр заявляє, що президент "перешкоджає" роботі уряду, в
той час коли насправді це прем’єр блокує кожен крок президента – це
хуцьпа (ідиш. "сhutzpеh" - зухвала брехня, перекладання "з хворої голови на здорову").
Але на позначення того, що робить нинішня влада і її вище начальство в
Кремлі є інший – ширший і ємніший термін, який прийшов з інтернетівських
"словесних війн" – тролінг (який включає в себе в тому числі і хуцьпу).
Якщо коротко, то "тролінг" (тролення) – це навмисне задирання з
опонентом, обертання його слів, аргументів проти нього, виведення його з
рівноваги зухвалістю з демонстрацією при цьому його нібито
інтелектуальної "нижчості", виставлення його об’єктом насмішок для
публіки.
Що би ти не казав, і як би не аргументував – все влаштовано так, що ти
все одно в будь-якому разі залишишся в дурнях. Троль все одно буде на 1
пункт попереду – "one-up" (практика свідомого "винахідливого
приниження", здобуття риторичної, полемічної переваги над опонентом).
Класична ілюстрація тролінгу – анекдот про дочку-повію, якої у героя
насправді немає.
Класичний приклад, відомий з нашої нещодавньої історії – президент
Ющенко. Ющенка банально "затролили". У нього були недоброзичливці за
кордоном, але допомогли "дорозичливці" всередині країни. Причому,
першими почали "валити" президента його ж "союзники по коаліції" – БЮТ
(саме вони, наприклад, почали називати Ющенка "Пасічником" і кпити з
його захоплення бджолярством). Далі на чолі троле-атаки стала особисто
прем’єр Тимошенко. Чому вона це робила – інше питання, але при цьому
хтось задоволено потер руки в Кремлі. Вийшо як в тій історії: чи то він у
когось щось вкрав, чи то у нього, та щось там було.
Подібну тактику використовували радянські спецслужби в боротьбі з
дисидентами: їхні аргументи пересмикувалися, ставилися з ніг на голову,
розгорталася кампанія дискредитації, проти них фабрикувалися абсурдні
звинувачення.
Так і сьогодні, особливо після початку "євро"-протестів, коли з’явилась
реальна загроза того, що Україна вийде з-під контролю, можна було
зауважити активне вкидання в українське інформаційне середовище, ні не
"провокаційних", а "трольських" тем і просто відвертої дезінформації.
Наприклад твердження про те, що Шевченко, мовляв, ніколи по-українськи
не писав, і слова "Україна" у нього нібито ніде немає. Тезу повторять
кілька десятків спеціально найнятих користувачів, тут і там, і от вона
вже нібито набула статусу "серйозного" факту, створюється видимість, що в
неї нібито вірить певний сегмент людей, а тому з нею треба рахуватися, і
доведеться спростовувати. Що тут спростовувати, спитаєте ви? А от на це
власне і був розрахунок. Тобто запускається відверта дурниця, яку і
спростовувати ніби нема чого, підтягується видимість масової підтримки –
і от ви вже втягнуті в спростовування цієї дурниці.
Мета – змусити вас з піною на вустах доводити, що ви – не "верблюд".
Чи наприклад, "новина" про те, що "УДАР" хоче обмежити виборче право і
відібрати право голосу у пенсіонерів. Якщо простежити новину до
першоджерела, то його просто не знайдеться: інформація "виникла"
невідомо звідки, а ті, хто її першими поширили посилаються одне на
одного як джерело. Знову ж таки – був факт, чи не був, а 700 коментарів
під "новиною" є, репутація "підмочена". Чого і треба було досягти.
"Тролінг" хоч і не повністю тотожний, але бизький до психологічної
маніпуляції, демагогії, і того, що називають "енергетичним вампіризмом".
Як на мене, то "тролінг" – поняття ширше за наведені, і включає їх як
складові.
Так, "троль", як і демагог, - практично невразливий, з нього все "як з
гусака вода". Його нелегко приперти до стіни, бо він продовжує всіма
способами викручуватися.
Але явище "тролінгу" не обмежується тільки інтернет-форумами чи політикою.
Багато людей інтуїтивно використовують трольські чи демагогічні прийоми
в повсякденному житті, і є витонченими маніпуляторами ("побутовий
тролінг"). Такі прийоми можуть використовувати свідомо чи несвідомо,
інтуїтивно, часто по відношенні до практично всіх оточуючих (зверхність,
самоствердження).
Але в тому то й річ, що так викручуватися і маніпулювати досконало
вміють тільки вийнятково "слизькі" типи. Всі демагоги – трохи негідники.
Чесна людина, яка не вдається до трольських прийомів, практично не має
шансів перемогти. Раціональні арґументи неможливо ефективно протиставити
нападкам тролів, бо їхні нападки самі раціональними арґументами не є.
Тролінг – завжди атака, напад, навіть якщо завуальована, пасивна,
словесна, "одягнена" в люб’язності. (Хоч будь-яка "звичайна" образа не
обов’язково є тролінгом). Це супроводжується показовою демонстрацією
"недолугості" жертви, і всілякої "вищості" троля, незалежно від того, на
чиїй стороні реально правда. Адже мета троля – змусити жертву виглядати
тупо, а себе – "красавчіком", "самим умним" (таке собі прилюдне
"опускання").
Тож добрим тролем може бути тільки негідник. А "затролити" можна тільки
чесного. Єдиною розрадою для жертви може бути тільки те, що правда
зрештою промовить сама за себе, восторжествує, і що "в правді сила". Але
з надійно контрольованим інформаційним простором, контролем над
головними каналами донесення "меседжів" до масової свідомості, такі
сподівання видаються ілюзорними – підконтрольні канали розкажуть масам про що і головне як
думати. В таких умовах ймовірність виникнення в їхніх головах власних
думок, які б відрізнялися від нав’язаних, - дуже мала. В будь-якому разі
це будуть одиниці, і то найімовірніше марґіналізовані.
Варто також розрізняти два принципово різні види "тролінгу": тролінг
сильним слабкого (владою своїх опонентів) і тролінг слабким сильного –
наприклад юродивий, "джокер", блазень, який в гумористичній формі
фактично висміює "сильних світу цього", його лицемірство і подвійні
стандарти.
Щось подібне відбувається в нашій політиці сьогодні: влада і опозиція
"тролять" одне одного – хто кого "перетролить". Влада "тролить" опозицію
з позиції сильного; опозиція "тролить" владу з позиції слабкого,
"пересмішника".
Янукович – старий досвідчений троляка, ватажок банди молодих тролів
нижчого ранґу. Вони не такі дурні, як їх виставляють – вони добре
розуміють, що роблять (а за потреби беруть поради у "троля" ще вищого
ранґу – того, що сидить в Москві і "тролить" "тупих америкосів").
Урізання повноважень Президента конкретно під особу В.Ющенка в 2004
році, з подальшим бліц-поверненням Конституційним судом цих повноважень в
2010, під конкретну особу вже нового Президента Януковича – дуже добрий
приклад. Це насмішка, відверте знущання. Цитуючи "класика", "розвели як
котят".
"Вищим пілотажем" було змусити опозицію, європейських і американських
політиків і половину власного населення повірити в те, що Віктор
Федорович "раптом" зробився щирим євроінтегратором. Вони всі повірили,
що він – "свій", що він "за одно" з ними, і коли з наближенням дня "Х" у
Вільнюсі почалися якісь "незрозумілі" хитання, європейські представники
наговорили ТАКОГО, що неможливо собі уявити за звичних умов. (Чого
варті наприклад слова О.Квасьнєвського про "ґеополітичну битву за
Україну", між Європою і Росією, і що Польща розуміє і готова стояти
пліч-о-пліч з Януковичем!). Одне слово – майстерно продумана провокація
вдалася, "клієнти" і в Україні і на Заході "повелися", і "вибалакали"
свої справжні наміри.
Або ситуація з тою ж місією Кокса-Квасьнєвського, коли після зустрічі з
Януковичем і запевнень, що "питання Тимошенко" буде вирішене,
відбувається зустріч з Партією регіонів, де її представники заявляють,
що нічого про такі обіцянки Президента не знають, він з ними про це не
говорив, і вони взагалі вперше про таке чують. "Ми тут ні при чому",
"ніяк не знаєм". А Президент у відповідь: "Я тут ні до чого – подаю
закон в Парламент, якщо будуть голоси, проголосують, то я підпишу". "Ви
що, хочете, щоб я поводився як диктатор?". Все згідно з "буквою закону" і
європейськими демократичними практиками, тільки ж всім зрозуміло, що –
"розвод".
Далі було демонстративне іґнорування владою багатотисячного і
багатоденного стояння людей на Мадані – мовляв, "ні, не чули-не бачили. А
що, там хтось мітингує? В країні нічого такого не відбувається.
Зростають економічні показники, обсяги промислового виробництва,
підраховуємо минулорічний врожай буряків". Це було не від страху чи
розгубленості, як силкувалась переконати опозиція, це була та сама
зухвала насмішка.
Ситуацію трохи змінило силове протистояння, дії "радикалів", і смерті
протестувальників, але з настанням хиткого перемир’я бачимо, що влада
знову "вмикає дурня", на пиці Президента знову з’являється його фірмова
"ухмылочка", влада знову "на коні".
Опозиція в останні тижні намагається "тролити" у відповідь, провокує
владу, змушує оборонятися, робити помилки, самій копати собі могилу
своїми неадекватними заявами, діями, промахами, але практично
безуспішно. Парламентська більшість все ніяк не "посиплеться", з
провладної фракції все ніяк не почнуть масово виходити депутати,
силовики все ніяк не перейдуть на бік народу.
Натомість влада досить успішно обертає всі дії опозиції проти неї
самої. Формально вимогу виконали, закон про амністію прийняли –
прийняли. Президент каже: "Хотіли – маєте. Все! Які до мене ще можуть
претензії?". Але що саме прийняли, і як
(без "добра" опозиції на голосування, тобто односторонньо) –
залишається за дужками, і тепер будь-які закиди можуть розцінюватись як
"примхи" опозиції, якій "вічно не догодиш".
Опозиція ж робить владі пропозицію, від якої не можливо не
відмовитись – йдіть у відставку, самі, "по-доброму". Мовляв, хто
розумніший – той поступається. Але влада їм відповідає: "От ви розумніші
– ви і поступайтеся! Проявіть мудрість! (ха-ха)".
Опозиція каже: "Йдіть на поступки, бо ні ми, ні ви, ніхто з нас не хоче
війни!". От в тому то і проблема, що не хочете. Бо опонент (влада) не
те що хоче війни, але до неї готова, почувається впевненою в собі і
достатньо сильною щоб її виграти і вас роздушити.
Хіба є сенс чекати поки влада почне застосовувати силу чи поарештовує
лідерів опозиції і купу активістів? А вона готова в будь-який момент це
зробити. Їх посадять в будь-якому випадку: чи
наважаться вони на силове повалення влади, чи не наважаться. Бо вони, і
ті, хто за ними стоять, є для Януковича постійним джерелом дискомфорту і
загрози. АЛЕ: якщо наважаться, то є шанс перемогти. Тому
краще скидати вже, і чим скоріше, тим краще – менше людей постраждає і
сяде в тюрми. Це як з лікуванням антибіотиками: якщо недолікуєш, то
"виростиш" такий антибіотикорезистентний штам, який потім вже можуть
ніякі ліки не взяти.
Це не ви маєте ходити до Президента випрошувати милості, це він і вся
влада має "ох..єть" від вашого постійного натиску, протестів, пікетів,
блокування, висміювання, підловлювання на брехні і так далі. Потрібно
діяти на випередження. Діяти самим, а не чекати дій влади чи намагатися
спровокувати її на дії у відповідь.
Неможливо просто "відмахнутися" (не звертати уваги, "включити іґнор")
від людини, яка буде вас "діставати", чи силою перемогти того, хто з
тебе збиткується ("стрільба по комарах з рушниці").
Неможливо виграти у того, хто поставив собі конкретну мету вас
"діставати" (маніпулювати, ошукувати, застосовувати силу), якщо ви при
цьому таких намірів не маєте. Вже сам цей факт ставить вас у на щабель програшніше становище, бо опонент такі наміри має. Це приблизно так як в дитячій "діставалці" "купи слона": "Всі кажуть ..., а ти візьми і купи!".
Тому перемогти троля можна тільки його ж методами, в межах його,
нав’язаної тролем, "гри". Щодо етичності такого підходу і питання про
те, яка тоді різниця між вами і ним, то бути чесним не повинно означати
бути "лохом", невдахою. Якщо вас тролять, то можна не сподіватися на
торжество правди в Кінці Часів, а дати гідний відпір тролю, його ж
зброєю. Головне пам’ятати: це не ви нападаєте, це на вас напали, а ви в
даному випадку парируєте, відбиваєтесь. Ви, як чесна людина, самі нікого
тролити не будете і не збираєтесь, але якщо на вас нападають – варто
чинити спротив.
|
