Як це на прикро, але це так, і дуже прикро, що влада  «не чинить опір», а навіть часом цьому сприяє. Круговерті в топоніміці Кіровограда більше двадцяти п’яти років, але останнім поштовхом в її активізації став закон про декомунізації. Саме коли перейменування стало практично неминучим, тоді знову і поперла у наступ нечисть «рускага міра», яка сиділа затаївшись у засідці. Найшовши шпаринку в законі, де нібито необачно забули згадати про деколонізацію, на поверхню знову для щоденного програвання  витягли заїзжену платівку про «історичну назву Єлисаветград» та її походження від імені якоїсь нібито «святої Єлисавети», яку родинними вузами повязализ самим сином Божим Ісусом.. Правда зробили це дуже примітивно, забувши, що та тітка Ісуса і християнкою небула, а ранг праведної отримала за народження Іоанна Христителя.

 Ще п’ять років тому було очевидним, що цю назву підтримують лише дві організації – УПЦ МП та партія  «Русскій блок». Всі інші партії, а серед них навіть партія регіонів на громадських слуханнях привселюдно від назви «Єлисаветград» відмовилися. Але потім пішла за командою ймовірно з білокам’яної повзуча русифікація  у вуличній топоніміці та черговий виток агітації за імперську «історичну» назву. Пять років інтенсивного нахабного промивання мізків не минулися непоміченими.  Кількість прихильників, як то зафіксувало недолуге зфальсифіковане опитування досягла майже тридцяти тисяч. Хоча це всього майже десята частина мешканців міста, але це вже занадто… В агітації за проросійську назву, як це не прикро брало участь  державна телерадіокомпанія, попутно організоване цкування української частини  не помалоросійщених громадян з навішування ярлика «єлисаветофобів». І найбільшу активну роль тут відігравала московська церква, що вкрай нахабно почала діяти за часів Януковича. Московські попи пішли у школи, бібліотеки, військові частини, почали шукати прихильників серед вчорашніх непримиримих ворогів – баптистів, адвентистів, п’ятидесятників  та інших  євангельських сект. І походу до військових, яких бувало у разі загибелі московські попи навіть відмовлялися відспівувати, не минулися даром. Знайшлися під впливом попівської агітації такі, які почали  привселюдно демонструвати та висловлювати проросійські настрої та агітувати за «історичну назву  Єлисаветргад». А хіба інші назви міста в історії не були історичними? І хто іде вирішив що залишати в історії, а що викинути з  неї?

 Якось поблажливо до ФСБ-шної конфесії, як і більшість місцевого бізнесу та місцева влада віднеслося військове командування 3-го полку спецназа. А потім помітивши в своїх лавах паростки «рускага міра»,  що проклюнулися у російськомовної і не до кінця  державницьки умотивованої частини військових, навіть вдалося до зйомок та виробництва рекламного ролика проти Єлисаветграда. Та ролик роликом, а Чорну справу попи та їх співчуваючи зробили. Серед військових стався розкол, а їх російська частина пішла на мітинги ,слухання та обговорення з  своїми проросійськими закидами на радість московських попів та їх кремлівських господарів. Отака вона гібридна війна!  Дивлячись записи з виступами та читаючи у проросіських “Акулах»  на «особливі думки офіцерів Єгорових, Почерняєвих розумієш чому не до кінця боєздатна українська армія. Бійцям-патріотам  на перешкоді такі «хоробрі офіцери з Єлисавтею на язиці».

 Спостерігаючи шабаш п’ятої колони 27 грудня 2015 року, один з місцевих аналітиків висловив думку, що здається Гіркін помилився з вибором Словянська для початку бунту, і що можливо Кіровоград для цього підійшов би більше. Така думка не така вже далека від істини. А на шабаш прийшли не лише кілька «сміливих організаторів», таких як Євген Бахмач з десятком своїх улюблених московських попів, нардеп Костянтин Яринич, що будує та віддає тим же попам, а не українським храми,і навіть новий міський голова Андрій Райкович.

  Останній, поплутавши грішне з праведним, забувши про свій високий державний офіційний статус, виклав «тимчасову особисту антиукраїнську  думку» за Єлисаветград. Але на відміну від мера Вільнюса пляшки «Путінки» від російського посла не дочекався… Той її отримав, як глузливий жест за патріотизм, а мерові Кіровограда не надіслали не повіривши у його «російську історичну прихильність». На останок слід звернути увагу нового міського голови на діюче законодавство, що місто нічого за нову назву не вирішує та про відсутність закону про референдуми в Україні взагалі. То поки такого нічого у нас в державі немає, тоне гоже державному посадовцю займатися «збудженням проплачених з Москви народних мас». Це не входить в його посадові обов’язки і суперечить духові державної політики, неговорючі вже про дотичні ознаки сепаратизму.

  Детально, і по поличкам  розіклав всі рівні змови п’ятої колони          місцевий журналіст Дмитро Сінченко. А місцеві військові, не з тих хто поодиноко «волає за проімперський Єлисаветград» навіть звернулися до голови СБУ з вимогою розібратися та поставити на місце всіх палких прихильників країни-агресора та спільної з нею історії. Далі  буде, а що незабаром побачимо. Але прикро, що влада мляво спостерігає за процесом «чия візьме верх»… А взяти повинанна наша… і тільки!!! І для цього не треба сидіти склавши руки, а діяти у відповідь ворогові, бо така вона гібридна війна. «Гібрида» не видно, але він всюди і під кожним кущем…

В історичному плані, пригадується, що ні в1924, ні в 1934 чи 1939 році проти перейменування міста ніхто не протестував… Навпаки виходили на площу з «загальним одобрямсом». А нині загальний протест!!!  То чи не здається, що за методикою «організації загального шухера» маємо справу з одним і тим же нахабним ляльководом з білокам’яної? Лише кощунствено вийшли під українським прапорами, а не під своїми триколорами чи червоними… Одне слово  - до вжитку залучені «гібриди».

ВасильЧорний