Радіти за успіхи колег – велика чеснота, яка в політиці така ж велика
рідкість. Після проголошення 19 січня Кличка лідером, заздрісні
«доброзичливці», а за сумісництвом «вірні» опозиціонери почали докоряти
Кличку його «надмірними президентськими амбіціями». Врешті-решт опозиція розкололася на два табори – «УДАРівців» та «інших». Весь
не «УДАРівський» політикум обурює позиціонування Кличка єдиним і
незаперечним лідером опозиції. Його поведінка 19 січня, коли він ні з
ким не порадившись поїхав до Межигір’я, активно обговорюється у таборі
«інших», вороже налаштованих. Кожен «уважающий» себе опозиціонер
висловлює своє невдоволення. Не залишилася осторонь і одіозна пані
Кужель, яка вважає, після того як Кличко ініціював перемовини з владою,
він «впіймав зірку». Мовляв, був уже на її пам’яті один такий месія –
лідер Майдану 2004, який не виправдав сподівання народу та безслідно щез
з політичної арени, прозоро натякаючи на безславну участь
екс-президента Ющенка. Самими балачками «доброзичливці» не
обмежилися – проти Кличка назріває «таємна змова». Протистояння,
пов’язане зі спробами ініціювати визнання Кличка лідером опозиційного
руху України серед опозиційних громадсько-політичних сил, поглиблюється.
Незважаючи на те, що перейматися амбіціями інших на догоду своїм в цю
лиху для України годину зовсім не час. Бути месією – складна роль,
яка не кожному під силу. Один необережний крок і ти вже його повний
антипод, а репутація втрачена раз і назавжди. Хтозна чи вдасться лідеру
Майдану 2013 не піти стопами лідера Майдану 2004 та виправдати
колосальну довіру народу. Лідер не має права на помилку – він несе
особисту відповідальність за всіх і кожного, хто йому довірився, а нести
відповідальність – не «зірки ловити». Проте, як показує практика саме
відповідальності політики і бояться.
